Судак

Для тих хто подорожує Кримом у пошуках гарного вина Судак не оминути. Прямо поруч росташовані два виноробні заводи тісно пов'язані з персоною легендарної для кримського виноробства людини - князя Льва Голіцина.

Дісталися ми туди з пригодами. Не могли виїхати з Коктебелі. Правду кажуть, щось не просто з тим містечком. За декілька годин у нас пробило колесо, сів аккумулятор, ми стукнули крилом машини об ворота))), і врешті решт кілька годин не могли виїхати на трасу через шалений як для Криму снігопад та ожеледецю. емпература впала до -5 градусів. Запланований на 8 ранку стався аж о 15-й. Тож замість ранку ми прибули в Судак лише надвечір.

Сам Судак то доволі велике містечко як для курортного. Бував я там влітку. Не сподобалось, дуже багато людей, бруду і пилу. А от у січні місто мені сподобалось. Людей взагалі нема. Порожні вулиці, парки, набережна.

Ну і головна чеснота міста - генуезька фортеця. Ясне діло що на 70% це новоділ, і відбудовані стіни та вежі на тлі порожнього пустирю в середені виглядає не дуже. Але всеж, фортеця виглядає вражаючою. Всю подорож фортецею нас супроводжував дуже сильний холодний вітер, і хоча небо було сонячним згори насували снігові хмари.

Тож одразу після фортеці ми перейшли до знайомства з основновною цікавинкою подорожі - винами.
Як ви бачите на цій мапі:

Судак дуже зручно розташований відносно двох перлин кримського виноробства - Винзаводу ВАТ "Сонячна Долина" - легендарний голіцинський Архадерессе, та від всесвітньо відомого заводу з виробництва ігристих вин Державне Підприємство Завод Шампанських Вин "Новий Світ".
Нажаль, нажаль. Ранкова хуртовина порушила наші плани. Я хотів їхати на Судак з Коктебелю через перевал. Там якихось 30 км. Але місцеві сказали що туди без джипу з ланцюгами в таку погоду нема чого їхати. А та дорога якраз проходила повз основні виноградники Сонячної Долини. Так само не вдалося і відвідати завод. Планували екскурсію на ранок 5-го, а доїхали в Судак лише підвечір. Тож знайомство з продукцією Архадерессе довелося обмежити дегустаціями у фірмових магазинах заводу. І продовжити вже вдома.
А от у Новий Світ ми потрапили. Але про це пізніше.
Поченаємо серію публікацій про вина Сонячної Долини

Попередні публікації з цієї подорожі:

Коктебель. Інтермедія

Коктебель. Вина

Коктебель. Інтермедія

Рано в ранці 2 січня я залишив свою базу у Севастополі та за кермом жвавого прокатного Ланосу попрямував до Південно-Східного Криму. Минував Сімферополь і рушив в ту частину півострова в якій ще за кермом машини не бував. За Сімферополем пейзаж почав змінюватись, на зміну степам прийшли пологі гори. Навіть ліси.

Ну нарешті перший шляховий пункт - Феодосія. Тут без ночівлі. Тільки цілий день. Мета чисто культурно-просвітна. Паркуємось у самому центрі. Потім Музей Айвазовського, прогулянки містом, довгі пошуки могили художника (знайшли). Музей Гріна. І кінцева точка денного маршруту - в 20 хвилинах їзди від Феодосії - Коктебель.

Дорогою до Коктебелю минували саму виноградну долину в якій росташований Завод марочних вин та коньяків Коктебель. Полога долина росташована між похмурим Кара-Дагом та самим містечком, спускається до моря. З дороги видно завод, а з усіх боків дорога оточена багатими виноградниками.

Цей пост власне не про вино. Пор вино ми почнемо говорити завтра. Принаймні спробуємо. А зараз про містечко. Коктебель за великим рахунком то велике село. Декілька п'ятиповерхівок, решта приватний сектор. Навіть від самої віддаленої точки можна дійти до моря за 15 хвилин. Вздовж моря тягнеться набережна. На наберіжній знаходиться друга за значимістью причина відвідати Коктебель - будинок-музей відомого киянина Макса Волошина. Непересічна особистість, але попвідання про цю людину виходить за тематику блогу.

А от перша причина відвідати містечко - згаданий винзавод.

Якщо ви зберетеся відвідати Коктебель не робіть це в сезон. Враховуючи щільність готельного фонду, страшно уявити що тут робиться у серпні. Таж причина відвідати цю місцевість не в сезон. Ви легко знайдете bed&dinner за розумні гроші, і заощадите безліч часу бо замість лежання на пляжі у вас буде час на прогулянки.

Сам завод мені відвідати не довелося. Часу для розвідки на місці було замало. А спроби дозвонитися на завод використовуючи розділ "контакти" на сайті провалились Наслухавшися пищання факсу вирішили покласти сподівання на дегустаційний зал заводу що росташований у самому містечку. Дегустаційний зал росташований на центральній вулиці, ясна річ це вулиця Леніна, у західній частині міста. В одноповерховому будинку. Там три двері - фірмовий магазин, дегустаційний зал та кафе. Чого ще чекати? 3-го січня дегустаційний зал був закритий як власне і 4-го. Дегустаційний зал ми замінили на кафе де був дуже гарний вибір коктебельських вин. Отже надегустувавшися в кафе ми завітали до магазину. Зворотній шлях був важкий, у рюкзаку дзеленчали пляшки, а у шлунку намагалися подружитися декілька дуже різних сортів місцевого вина. Ціни в магазині фантастично низькі.

Жалію що графік у мене був занадто щільний, яб затримався ще на один день. Ще раз прогулятися по набережній, продегустувати вина, подихати повітрям...