Wasabi

Спочатку трохи культурології. А вірніше моїх фантазій на цю тему.

Спостерігаючи за взаємопроникненням культур я із здивуванням помітив що з усіх чужих культур, східних, південних європейці чомусь найлегше сприймають саме японську. І це не перебільшення, можете самі поекспериментувати, візьміть та створіть список культурних явищ які за останні 100 років перейняла західна культура від Японії. Я майже гарантую, що за довжиною цей список виявиться довшим за будь яку іншу культуру, навіть китайську чи індійську, чи навіть арабо-ісламську з якою захід співіснує вже майже 1000 років. І японські культурні явища приймаються нами легко та органічно. Кіно, мистецтво, архітектура, кулінарія, поезія, деталі побуту, дизайн, інтер'єри.

У мене є просте пояснення цьому явищу. Історичне пояснення. Японія чи не єдина східна країна де існував... класичний феодалізм майже європейського зразку. А я дотримуюсь точки зору що сучасна європейська цивілізація завдячує в першу чергу феодалізму та середньовіччю. Саме там все закрутилося і звідти пішло. І якщо закрити очі на деякі "місцеві особливості" можна помітити майже тотожну ідентичність японського та європейського середньовіччя.

Так до чого це я? До того що я люблю суші))) Не так що б кожен день, але раз на місяць, чи на два відвідини японського ресторану майже обов'язкові. Суші, сашимі, темпура... Саме дивне що мої діти також просто тащаться від японської кухні. У нашій сім'ї люблять кулінарію. Але у задоволені відвідати японський ресторан ми собі ніколи не відмовляли.
На столі завжди дві приправи - соєвий соус та васабі. З соєвим соусом все ясно - геть не дорогий та простий у виробництві продукт бродіння соєвих бобів. А от васабі. Васабі то чисто японська приправа. Вживання у їжу цієї приправи зафіксовано з 10 ст. Васабі це рослина сімейства "капуста", близький родич нашого хріну. Але росте холера лише на берегах холодних гірських річок, майже у воді. Саме цей дикий васабі є найбільш смачним та корисним. А користі у васабі дуже багато. Точно доведено що васабі на 100% захищає зуби від карієсу (с). Та ще має безліч корисних властивостей. Ще з середньовіччя васабі почали вирощувати на городах, правда ті городи більше схожі на ставки (див перший малюнок). Одразу визначили що васабі на городі виходить значно гірше ніж дикий з берега річки.
В принципі васабі це просто натертий корінь цього хріну. Зазвичай кухар натирає рівно стільки васабі скільки треба на одну порцію а решту ховає до наступного разу. Приправа має цікавий своєрідний зеленуватий колір.

А тепер саме головне, саме цікаве і саме трагічне - все що подається до страв у ресторанах та суши-барах, продається у супермаркетах це НЕ ВАСАБІ. Це лише імітація. Навіть у Японії у більшості ресторанів та магазинів продають ІМІТАЦІЮ васабі. Це натертий хрін (дайкон) у який додають барвник (зелений) що б колір був автентичний та ароматизатори, що б наблизити смак до оригіналу. Я шукав у різних магазинах, на кулінарних форумах. Все марно. Васабі нема.
Але я не втрачаю надію. Як знайду та скуштую, обов'язково про це напишу. І розкажу у ому різниця між васабі та імітацією васабі...

Тепер я п'ю саке)

За знайомство з цим дуже благородним напоєм красно дякую шикарній книжці Алішевського "Книга о Саке", про яку я писав в одній з перших публікацій цього блогу. Я був настільки вражений висотою польоту думки людей, що дослідним шляхом створили у середньовічних умовах такий технологічний продукт. Раніше я саке ніколи не пив. Але на мене справило враження це досягнення японської культури. Бо назвати саке досягненням технології буде занадто спрощено. Оскільки продукт досі виробляється лише у Японії і з великою участю ручної праці, то і ціна на нього відповідна.
Я розумію що на пізнання цього напою у мене поки не вистачає часу та бюджету. Але не зміг відмовити собі у задоволенні скуштувати саке під час чергового відвідування ресторану японської кухні. Спеціально не буду писати про сорт чи виробника, бо не знаюсь на цьому геть. В принципі у будь якому японському ресторані ви знайдете пропозицію з саке. Ціна... ну скажімо так 100 мл саке приблизно дорівнюють в ціні 150 мл розливного італійського вина чи 500 хорошого європейського пива. Тож я наважився. Холера ясна! Смачно!
Дуже приємний дріжджовий смак. П'ється легко, майже не відчувається алкоголю. Теплий напій приємною хвилею проходить до шлунку. Але попереджаю, напій містить близько 20% алкоголю! Тож обережніше. На мої сто з чимось кіло 200 мл саке вплинуло дуже позитивно.
Спробуйте, може і вам сподобається?

Альшевский. Кига о сакэ

Що таке саке? Спитайте когось, значна більшість людей скаже що саке це "така японська горілка яку сьорбають з тарілок гарячою". І це буде абсолютно хибне твердження. Окрім слова "японська".

Головне: САКЕ ЦЕ НЕ ГОРІЛКА.

В принципі. Бо при її виготовленні не використовується дистиляція. І це я вам скажу велике досягнення японської середньовічної технології. Це досить міцний напій - 20% спирту. І така потужність досягається лише за рахунок довгого та дуже складного процесу бродіння. Для когось це видається звичною штукою, ну збродили до 20%, теж мені досягнення. Так справа в тім, що як добре відомо більшість дріжджових бактерій гине при вмісті спирту у рідині більше 12-15%. Для виготовлення міцних вин використовується або виноградний бренді або спирт-ректифікат. Японці ж навчилися робити 20% напій виключно шляхом бродіння. Самий близький до саке за технологією продукт то як не дивно пиво.

Я з захопленням прочитав цю книжку. Скажу відверто мені давно не траплялося настільки цікавої та пізнавальної роботи. Людина з таким інтересом та знанням справи описала всі "шаманства" які супроводжують процес виготовлення саке. Я міг би на три сторінки з захопленням розповідати всі ті факти, секрети, історії що автор змалював у творі. Але просо пораджу закинуи книжку собі на телефон, кпк чи комунікатор та якось прочитати. Книжка невелика але читається надзвичайно легко.

І ще, саке таки п'ють підігрітим, і температури підігріву бувають різними від 30 до 55С, а ще його п'ють кімнатної температури, і навіть охолодженим.

Скачати на Лібрусеке