Сонячна Долина. Архадерессе

Скажу відверто, для мене цей завод став відкриттям минулого року. Хоча це моя провина, а не заводу. А допомогла мені ця скромна пляшка молодого Каберне за 20 грн. Вона мені на диво сподобалась, і я відвідав сайт заводу, потім став приглядатися до продукції у магазинах, отримав святе откровеніє про кримські десертні вина від Чорного Доктора і врешті решт відвідав Судак. Як я вже писав, з екскурсією вийшов облом, та чи сталася б ця екскурсія 5-го січня? Та й ще в таку хуртовину? Отже всі фотки в цьому пості не мої, а надьоргані з інтренету за шо всім спасіба.

Почнемо з історії. Холера ясна, що всьо хороше в Криму почалося після того як матушка (шоб їй три рази в домовині перекрутитись) Єкатеріна 2.0 прибрала це майно до себе. І у 1802 році її внучьок Александр заснував у Судаку училище виноградарства та виноробства. Потім училище закрили у 1836 році, бо його функції перейшли у Магарачський інститут. Але за ці роки у районі Судаку була проведена велика робота з виявлення та опису тубільних сортів винограду. Всього їх описали 39 шт. І серед них були сорти винограду які чекала вдала доля Кокур, Кефесія, Шабаш,  Джеват. Дивіться теги, багато з цих виноградів стають героями цього блогу. І саме місцевість навколо Судаку стала місцем успішного виробництва цих сортів. Унікальність апелласьйону Сонячної Долини полягає у таких факторах - більше 300 сонячних днів на рік, лише 200-250 мм опадів, та у дуже бідному, кам'янистому грунті. Всі ці фактори за прваильного використання, дозволяють виробляти цікаві вина.

Якось воно йшло все своїм шляхом, поки у Криму не почав активно діяти князь Голіцин. Заснувавши шампанський завод у Новому Світі та насадивши 230 га винограду починає виробляти свої відомі вина. Потім звертає увагу на місцевість Архадерессе, пустинне плато, закрите горами, з дуже спекотною погодою влітку та грунтами багатими кремнієм. От тіки грошей на цей шматок вже не вистачило. Тут починається історія в стилі бразильського серіалу. Князь умовляє сина канцлера Горчакова придбати ЗАОЧНО цей маєток та профінансувати закладення виноградників, сам же стає управляючим маєтком. Напевно Горчаков чекав швидких дивідентів, бо через кілька років звільнив Голіцина, заборонив йому в'їзжати в маєток. Справа у тому, що розбиті виноградники не дали очікуваних врожаїв, а причина полягала у тому, що винограду не вистачало води. Запровадження штучного зрошення покращило б ситуацію.

От власне здобуток Голіцина, те що він встиг зробити - 100 га виноградників європейських сортів, чудові підвали для витримки + аборигенні кримські сорти. Це стало основою сучасного виробництва ВАТ "Сонячна Долина". 

Чим славна Сонячна Долина і на що слід звернути увагу?

Сухі вина... традиційно для Криму дуже слабкі, але на мою думку кращі за середній рівень. Портвейни, варто звернути увагу на витримані, марочні сорти. Найкращими винами заводу знавці визнають десертні: Біле марочне "Сонячна долина", "Чорний Доктор", та за думками деяких експертів найкращий у Криму "Кагор" (хоча теж саме мені казали про кагор з Інкерману), та міцні вина - Білий Марочний Портвейн та Чорний Полковник. За кожних з цих вин ціла історія. І з одної сторони виробництво вина з аборигенних сортів не дуже зручне, бо сорти ці низьковрожайні, з іншої, саме ці вина є визитівкою заводу.

Відчуваєте список? Прощавайте нирки))) Тож у мене виникає питання, як князь Голіцин збирався вирощувати тут виноматеріали для шампанського?

Більше про вина сонячна долина

Полпередній звіт був про Винзавод Коктебель.

Масандра. Відео.

Вітаю!

На вихідні зробимо невеличку перерву у мандрах кимерійськими винарнями.

А поки пропоную всім бажаючим переглянути відео про завод Масандра, окрім історії заводу у відео розповідається про основні "легендарні" вина заводу. Маю вдома пляшку Червоного Прртвейну 1981 року, так у комплекті з пляшкою йшов оцей диск. Відео я чесно ріпнув та викладаю тут для перегляду.

Трохи історії, портвейни, десертні та мускатні вина, мадери та хереси, сухі вина. Ну і канешно царь батюшка, православні попи та путін))) Ну що зробиш, Крим...

Пиємного перегляду.

Коктебель. Вина

Виноробство у коктебельський долині започаткувалося досить пізно. Лише після того як цей район придбав відомий та заможній офтальмолог Едуард Юнге, а його син, Александр Юнге - спеціально вивчав виноробство у Європі. І саме сім'я Юнге стала засновником культурно-елітарного дачного селища Коктебель, продаючи шматочки землі під дачі виключно "своїм". 

Після революції у Коктебелі було створено радгосп. Але справжній розвиток цього регіону почався після ДСВ, як відомо за Сталіна, після війни, виноробство отримало потужний поштовх. Отже створений радгосп-завод Коктебель почав розвиватися, насаджувалися виноградники що охопили Коктебельську та Щебетівську долини і зараз досягають 2200 га. Вирощують у Коктебелі більше 30 сортів винограду. Славиться завод своїю мадейровою площадкою, кажуть найбільшою у Європі - площа 16 га. Цю площадку навіть добре видно на супутникових мапах Гугля.

Просмотреть blog.wine.co.ua на карте большего размера

У 50-х на заводі почали виробляти власні коньячні спирти. Господарство вирощує коньячні сорти винограду - Шабаш, Галан, Ркацителі. Має потужності для довголітної витримки коньяків. Я не дуже знаюсь на коньяках та не дуже полюбляю цей напій (у порівнянні з віскі чи ромом наприклад) але знаю що коктебельські коньяки, чи правильніше казати бренді, в принципі пити можна)))
Знавці відзначають що найбільш вдалими винами заводу є Мадейри, а також Білі та Червоні портвейни. Я в основному споживаю сухі вина, тому не міг як слід оцінити головне богатство Коктебелю - міцні та десертні вина. Єдинне вино цього заводу що потрапило до мого блогу це Аліготе 2006 року отримало вкрай низьку оцінку.
Але цей недолік власної освіти я легко виправив за дікілька чудових днів у зимовому Криму.
Далі буде.

Початок посту читайте тут: Коктебель. Інтермедія

Тріска запечена з пореєм

Хочу вам запропонувати рецепт дуже простої але смачної та корисної страви. Отже філе тріски запечене під цибулею порей.

Взагалі тріска то досить цікава риба. Культурно-історична цікава. Адже подивіться на ареал її розповсюдження:

Основні райони видобутку тріски щільно прилягають до центрів північно-європейської цивілізації. Скандинавії, Північної Європи, Британії. Важко переоцінити значення цієї риби у раціоні європейців. А тріска це не тільки поживне м'ясо, а ще печінка, надзвичайно корисна, що містить унікальні корисні речовини. Тож не дивно що тріска стала одним з основних джерел білків для європейців пізнього середньовіччя та нової доби. Я вже не кажу про англійську фіш-енд-чіпс. Так само робиться з тріски. Значення тріски не зменшилось і зараз. Історики нараховують аж чотири (!!!) "тріскові війни" між Ісландією та Британією. До речі поділюся посиланням на цікаву статтю про різноманітні "рибні війни".

Але щось я захопився історією тріски. Перейдемо до приготування. Днями мені трапилась у магазині симпатична охолоджена тушка тріски. Давно не їв цю рибу та купив.

Філе (десь 1,5 кг) замаринував у солі, перцю та лимонному соку. На пару годин.

Змастив тацю для випікання олією та виклав туди філе. Потім покрошив одну цибулю-порей, змішав її з олією та рясно покрив рибу. Це чудово захищає рибу що б вона не припікалася у пічці.

Розігрів піч на 220 градусів. І готував рибу близько години.

Ось що отримав у результаті. Проста, але елегантна страва. Якраз для недільного обіду. Що цікаво, так те що тріска як риба не жирна за своїми смаковими властивостями не вимагає виключно білого вина як для класичних рибних трав. Ця риба пішла під молодий чилійський кармененр з великим задоволенням.

Таця перед запіканням

Готова риба

Гречка

Я дуже люблю смачно поїсти. Я вмію готувати, але не тішу себе ілюзіями, повар з мене посередній. Але смачно, корисно та якісно прогодувати себе я цілком спроможній. І маю кількадесят страв яким я пишаюсь. І це не якісь складні премудрі штуки, а прості, наші страви. Але я підійшов до цих рецептів дуже прискіпливо, і гідно вважаю що ця страва у моєму виконанні найкраща. Принаймні одна з найкращих. Тегом я кулінар я буду позначати мої власні рецепти, вірніше не рецепти а технології якими я користуюсь, і поступово викладати їх в блог.

Каши то чудо! Правильна, смачна, збалансована їжа. Але як її спотворюють. Більшість гречки що мені довелося коштувати у різних господарок годилась лише для свиней і були абсолютно зіпсованим продуктом! 

Гречка то наше всьо, традиційний український продукт, настільки традиційний, що навіть наші селяни отримали від козаків прізвисько "гречкосії". Сучасні дослідження показують що гречка була окультурена у Індії близько 6000 до н.е. І звідти поширилась на Схід - до Китаю та Японії, та на Захід де закріпилася у Європі. Перші сліди вирощування гречки зафіксовані на балканах близько 4000 до н.є. В наші краї гречка скоріше за все потрапила на межі нової ери. Найстаріші знахідки датуються сарматськіми часами. Ймовірно гречка потрапила в слов'янські землі від греків, звідти і назва. За часів Київської держави гречка уже була поширена на всіх українських теренах. 

Але, і це важливо, аж до наших часів гречка лишалась ДЕЛІКАТЕСОМ! Завдяки дуже низькій врожайності навіть зараз це - 4-5 центнерів з гектару, та чутливості до клімату гречка була найбільш цінним зерном. У мого улюбленого письменника та мислителя Пантелеймона Куліша є чудове оповідання "Гречаники". На жаль не знайшов його в електронному вигляді, але це коротке оповідання не важко знайти в збірниках. Воно чудово висвітлює роль та значення гречки як справжнього і дуже цінного делікатесу. Вся інтрига крутиться навколо єдиного мішечка гречки що лишилося у селі з позаминулого року, урожай минулого року весь згинув, тож єдиний мішечок зберігся у бідної вдови, а місцевий куркуль мріє захапати це багатство, бо скоро Різдво, а яке ж Різдво без гречаників! 
Ще цікавіше дослідити як і де споживають сьогодні гречку. Хто і скіки її вирощує. Ось дуже зручна та інформативна таблиця країн де культивують гречку на вікі.Бо у значній кількості країн гречка відома лише як пташиний корм. Отже як я вже писав з Індії гречка поширилася у двох напрямках, по-перше на Схід, гречку культивують да споживають, правда в невеликих обсягах (пропорційно до населення) у Китаї та Кореї. Але справжньою національною стравою гречка стала у... Японії. Поруч з усілякими сушами і сашимами. Лапша з гречаного борошна - дуже шанована у Японії страва. Японія не тільки виробляє, але й імпортує великі обсяги гречки. На іншому краю Євразії знаходиться батьківщина високої кулінариї - Франція. Північна французька кухня, Бретань це ще один край де гречка стала важливим компонентом національної кухні.  Особливо популярний там хліб та супи з гречаного борошна. Ну і головна цитадель споживання гречки - слов'янські країни Східної Європи. Україна, Білорусь, Росія, Прибалтика, Польща. Ось тут якраз гречка то перш за все каша. До речі поширенню гречки сприяла єврейська еміграція, в американській кулінарі ї саме страва з гречки називається "kasha". Історики вважають що цей термін привнесений саме єврейськими мігрантами. 
Тепер трохи негатіву. Антіпохльобщіна. Хто не знає був таких російський письменник Вільям Похльобкін. Писав про кулінарію. Помер у 2000 році наглою смертю. Але не в тому річ. Останніми роками багато людей тримають цього пана за великого авторитета в кулінарії. Я читав його книжки. Не погоджуюсь з цією думкою. Але всім хто цікавиться історією раджу прочитати його статтю "Тяжелая судьба русской гречихи".  Одразу попереджаю, на мою думку пан не зовсім адекватний. Якщо він доводив що "водка" історично російський продукт, хоча кожен філолог вам скаже що слово "водка" в російській мові то польське запозичення. То так само Похльобкін перетворив на батьківщину гречки... Сибір та Урал, а назву "гречка" тобто "грецьке зерно" вивів з того що її вирощували при православних, "грецьких" монастирях. Фантаст.

А тепер власне як правильно приготувати гречку, щоб отримати смачний та якісний продукт.

1. Обираємо гречку. На щастя сьогодні гречка не є таким вже захмарним делікатесом. Доступна у будь якому супермаркеті. Я завжди обираю гречку за таким принципом: ціна, чим дорожче тим краще; колір - беру таку де зернятко світло-коричневого коліру; розмір - чим більша тим краще; однорідність - найкраще коли зернятка однакові, красиві; чистота - не люблю коли в гречці є сміття. Всі ці правила допомагають обрати більш-менш гарну крупу.
2. Підготовка. Промиваємо гречку у великій кількості води, все що спливає на поверхню, навіть деякі зернятка - зливаємо. Деякі люди гречку перебирають вручну, відділяючи камінці та інше сміття. Імхо це фанатізм. Ще є варіант з проколюванням гречки у сухій каструлі чи казані. Я пробував, мені не сподобалось.
3. Початок. Додаємо воду. От тут мій практичний розум трохи спасував. Я не знаю пропорцій. Багато років тому мама порадила наливати води - "на два пальці" як віскі :) саме дивне що незалежно від каструлі, кількості гречки, то що, це працює! Вичитав в інтернеті іншу пропорцію - один об'єм гречки на два об'єми води, попробував, фігня. Получається розмазня з "їдальні №5". Зауважу, я вважаю що насправді смачна тільки СВІЖА тікіно зварена каша, тому намагаюсь готувати саме стільки скільки буде з'їдене за один раз.
4. Процес. Варимо на сильному вогні. Як закипить додаємо сіль (небагато) та зменшуємо вогонь. Нехай доходить. Ясна річ то все під щільно закритою кришкою.
5. Масло. Десь через 10-12 хв. гречка майже вип'є всю воду. Прийшов час додати масло. Тут діємо за принципом, що багато масла не буває. Великий шматок масла кидаємо до гречки.  Перемішуємо, хоча деякі кажуть що мішать кашу не можна, але я не бачу чим це може зашкодить. А так ми перевіряємо одночасно, ступінь готовності, залишок води, розподіляємо масло по каші.
6. Фініш. Ще хвилин п'ять гречка доходить. Перевіряємо готовність. Народний метод - постукати ложкою по каші, готова каша дає глуху луну. А мені краще просто скуштувати. Тут знов спірне питання. Деякі рекомендують завернути каструлю у ковдру та поставити у тепле місце щоб каша доходила. На мою думку то методологічно не вірно. Є загроза отримати кашу а-ла "їдальня №5". Я залишаю каструлю на кілька хвилин, просто на плиті, за цей час можна покликати всіх на кухню, розставити тарілки. І одразу переходити до споживання.
7. Споживання. Гречка відома як ідеальний гарнір до м'ясних страв. Особливо таких які мають густу та смачну підливу. Але смачна, добре зварена, приправлена маслом гречка чудово іде як "основне блюдо" з салатом. Окрема тема з чим це подавати. Оскільки продукт "наш" автоматично проситься горілка. На то є певна рація. Але я останнім часом відкрив для себе божественноє поєднання гречки (навіть без м'яса) з червоним сухим вином. Смак у гречки не агресивний, і він ідеально поєднується з смаком червоних вин, таких як Каберне чи Карменер.
Смачного!

Cachaca 51

Самогонка з соку цукрової тростини

Виробник: Muller, Бразилія

Ціна:  15 євро

Оцінка: 4 з10

Ця пляшка потрапила до нас у якості презенту "аж з самої Бразилії". Ця пляшка була урочисто відкоркована на ці різдвяні свята. Ну шо вам сказать... Б-р-р-р... 

Солодкувата, трохи бридкувата рідина, на смак як пересоложена бурякова самогонка. Я сам кілька разів підступався до цієї Кашаси, саме так вона називається, якщо хтось не сильний у португальській мові. Її скуштували всі гості що зібрались на свята. Нікому не сподобалась. Так спільними зусиллями вдалося розполовинити пляшку. І от я як хоробрий дослідник рішив спитати у Гугля як це чудо пити. Взяв пляшку з кухні і пішов до нотбука, а діло було на дачі в Севастополі. І до нотбука було цілих півтора поверхи. Я її не доніс. Розбив, холера, по кухні розлився приторний аромат цукроварні. Мити підлогу було важко. Таке липке. Так скінчився польовий дослід.
Але я не забув про цю пляшку, до того ж все частіше бачу Cachaca на поличках магазинів. Отже що я дізнався:
Як це роблять. Кашаса це продукт дистиляції перебродившого соку цукрової тростини. Все. Крапка. Більше ніяких збочень у вигляді витримки, настоюванні, фільтрації. Простий як бразильський серіал самограй.Формально вважається різновидом рому. Але вибачайте от тут я не погоджусь. Ром це мій другий за улюбленостью продукту дистиляції після віскі. По-перше ром роблять з тросникової меляси, по-друге, і на мою думку по-головне, пристойний ром витримують принамні 3 роки у дубових діжках! А тут...
Історія. Ну тут можна було і не читати а дофантазувати. Все ясно і зрозуміло. Маємо Бразилію, маємо величезні плантації цукрової тростини, з тростини вичавлюють сік, потім з соку випарюють цукор. Якщо сік залишити, він як багатий цукром продукт ясна річ забродить і працелюбні дріжджові бактерії перероблять цукор, вірніше частину цукру у спирт Маємо бражку. Оцю бражку з задоволенням вживали чорношкірі раби на плантаціях, в той час як білі португальці переважно налягали на Порто чи Мадеру. Поки якась розумна голова ще у 17 ст. додумалася перегнати цю бражку у перегінному кубі. Ясна річ якість продукту значно покращилась. Так і почалася ера Кашаси. Її забороняли, обкладали податками, але вона була, і навіть функціонувала як "універсальна валюта". Знайоме? Отож! Такий продукт вже залюбки пили не тільки негри але й білі, чим підривали імпорт вин з метрополії.

Як це треба пити. Кажуть що це можна пити в чистому вигляді, я пробував, ужос! Тому почав шукати варіанти, бо куплять я таке не буду а що як хтось знов презентує? Отже головний та напевно єдиниий можливий спосіб споживати Кашасу це коктейль Кайпірінья. Беремо лайм, ріжемо дрібненько, кидаємо до "олд фешен", сиплемо 2-3 ложечки тростникового цукру, все це добряче товчемо, доливаємо 50 мл. Кашаси, доверху досипаємо товченим льодом. Сьорбаємо!
Я не пив цей коктейль, але враховуючи досвіт вживання Кашаси можу уявити що цей продукт має врятувати жахливий смак цієї бразильянської самогонки.

Moonshine & NASCAR

Швидкість та Самогон! 
Що таке самогон? Це міцний алкогольний напій отриманий шляхом дистиляції у домашніх умовах. Напевно це буде найбільш вірним та зваженим визначенням. З самогоном пов'язано багато фольклору, історій, легенд. В формуванні культури самогону важливі дві компоненти - 1. це бажання селянина виготовляти все що можна у власному господарстві а не куплять на стороні, 2. фіскальна. оскільки міцний алкоголь став однією з найперших жертв державної жадібності, потрапивши під тиск різних акцизів, мит, податків. монополій тому його виробництво та продаж стало над прибутковим бізнесом.

Як я казав - самогон це явище культурне та багатогранне, але зараз пропоную поговорити про американський самогон. Взагалі самогон можна гнати будь де, але культурно американський самогон - Moonshine асоціюється з Півднем а особливо з Вірджинією та гірськими районами Апалачів. Муншайн пройшов довгу історію, від приватних апаратів, коли кожна фермерська сім'я мала свій перегінний куб, до розквіту цього бізнесу в часи сухого закону, романтичні часи 40-50-х рр., і аж до наших часів коли американській федеральний уряд продовжує боротьбу з самогонниками.
Що ж таке американський самогон? Традиційно сировиною для міцних Північно-Американських напоїв стала кукурудза, по-перше це саме дешеве та поширене збіжжя у країні, по-друге кукурудза містить більше цукру ніж традиційні пшениця чи жито. Саме з кукурудзи робиться американський віскі - бурбон, тож і традиційний самогон - з кукурудзи. Кукурудзяне борошно заливали водою, додавали дріжджі та чекали поки воно забродить, потім перегінний куб, з якого власне і витікав продукт, є у американців і свій первак - white lightning - "біла блискавка", різновид самогону. Муншайн ніколи не настоюється чи утримується в діжках, він одразу іде у розлив. Зараз в Америці існують кілька легальних виробництв "білої блискавки" за давньою технологією. Так само справжні ентузіасти цього діла женуть "для себе" чи "для людей" муншайн саме з кукурудзи. Правда зараз ділки чорного ринку за ради прибутків женуть муншайн переважно з ... цукру. Так само як і в нас в Україні. Цукор - дріжджі - самогон. Геть не романтично.

А тепер до чого тут НАСКАР? Коли я вперше почув про це вирішив що то байка. Але нещодавно переглянув кіно по Віасат Хісторі - це не байка, це факт. Але я забігаю наперед. Отже післявоєнна Америка. Зростають міста, велика соціальна мобільність. Великі міста потребують "пального" - сухий закон хоч і скасовано, але акцизи ніхто не відміняв! Народ потребує недорого алкоголю. Його чимало у Вірджинії чи Апалачах, тисячі галонів, але споживач у великих містах Східного узбережжя. Велику місію порятунку спраглих громадян взяли на себе нічні перевізники. Сотні молодих людей долучилися до цього бізнесу. Задача, прийняти на борт на фермі дядечка Джо кілька ящиків розлитого по скляних баночках з закруткою (тіпа в які зараз фасують огірки чи соуси) і швидко доставити вантаж ділеру у велике місто. І тут починається справжній сюжет, слід прорватися через поліцейські патрулі, відірватися від погоні. Ці молоді хлопці, деяким було лише 14 років(!) обрали для себе машину Форд Купе 1940 року. Це потужна машина з 8-циліндровим двигуном. А далі почався тюнінг, по-перше перероблювалась підвіска щоб замаскувати якщо машина іде з навантаженим багажником, тюнінгували двигун та карбюратор щоб відірватися від поліцейської погоні. Машини часто їздили з вимкненими фарами на шаленій швидкості. Скоро сформувалася ціла субкультура "перевізників". Вони вже ганялись не з поліцією а один з одним. Були свої неформальні чемпіони та перегони.

На це явище звернув увагу один з промоутерів автоперегонів, він запропонував хлопцям брати участь у справжніх змаганнях. Багато колишніх та діючих "перевізників" долучились до НАСКАРу. Серед переможців перегонів НАСКАР у 40-ві та 50-ті дуже багато тих хто починав з самогонки. У них для цього були всі можливості, досвід перегонів без правил по нічним дорогам Вірджинії, досвід тюнінгу автомобілів. Зараз у Америці є чимало музеїв де зібрані автентичні "боліди" самогонщиків.
Самогон це не просто алкогольний напій - це ціла субкультура у будь-якій країні. Так само і у нас. Як буде набиратись матеріал про самогон, обов'язково буду робити публікації на цю тему. 

Martini

Мартіні який не мартіні :)

Дивна гра слів, якщо для більшості прогресивного людства Martini то надзвичайно популярний коктейль, то для нашого краю, завдяки агресивній маркетинговій політиці мега-бренду BACARDI-MARTINI, це перш за все торгова марка італійського вермуту. І якщо в якомусь нашому середненькому барі ви попросите Мартіні, то скоріше за все вам припруть склянку цього вермуту.

Ці два напої мають абсолютно різне походження, якщо вермут Martini отримав своє ім'я від одного з власників італійської фірми Martini-Rossi то коктейль Мартіні походить з США. Це один з найстаріших класичних коктейлів, найбільш ймовірно його назва походить від міста Мартінез у Каліфорнії де у салуні Джуліо Річелі вперше почали подавати цей коктейль у 1860-х роках. Але то лише правдоподібна легенда. Фактом є те, що у 1887 цей коктейль включив до своєї книжки рецептів коктейльний "професор" Джері Томас. Рецепт включав дві частини джину та одну частину вермуту.

Що є Мартіні сьогодні? Згідно офіційного рецепту міжнародної асоціації барменів існує декілька рецептів мартіні, а кількість неофіційних рахуються десятками.

Сухий Мартіні - 55 мл. London Dry Gin + 15 мл. сухого вермуту, струшуємо у шейкері з кубиками льоду, виливаємо до бокалу. Витискуємо сік з лимонної шкірки, і головна родзинка - коктейльна оливка. А є ще неофіційний Дуже Сухий Мартіні - у цьому випадку крапелькою вермуту лише змочують стінки бокалу а потім доливають джином. А у коктейль Гібсон додають мариновану цибульку замість оливки.

Додам, смак сухий джин + трохи сухого вермуту + оливка = шалене задоволення. До того ж коктейль доволі недорогий і при наявності шейкера готується в домашніх умовах дуже просто.

Мартіні - ідеальний аперитив що стане чудовим початком святкової вечері, та й погодьтесь,  прийшовши з роботи краще випити келишок естетичного мартіні власного приготування ніж пляшку банального пива.

Galliano - героїчний лікер

Взагалі то автор цього блогу за освітою історик. 5 років молодості з 1990 по 1995 я провів на історичному факультеті столичного університету, і хоч жодного дня за фахом я не працював, все ж люблю історію. Отож деякі алкогольні пости будуть мати певне історичне підґрунтя. 

Ось наприклад всесвітньо відомий італійський лікер Гальяно, продукується більше 100 років, є складником багатьох коктейлів. Ну як тут без історії.

Була на прикінці 19 ст. така війна Італійсько-Абісинська 1895-1896 років, у совку ця війна традиційно вважається загарбницькою і симпатії істориків завжди на боці ефіопів. Та власне Російська імперія теж підтримала Ефіопію у тій війні, постачала зброю, військових радників, медичний персонал, добровольців. От тіки у кожній війні є дві правди. У 1896 році відомий італійський виробник алкоголю - Артуро Ваккарі (Arturo Vaccari) розробив лікер який назвав на честь італійського офіцера, героя війни майора Джузеппе Галліано. Цей пан командував загоном з 1300 солдат 44 дні утримував форт Enda Jesus (зараз територія Еритреї) який обложила ефіопська армія у декілька десятків тисяч. Ефіопи так і не змогли взяти форт, в наслідок переговорів Галліано погодився залишити форт за умов що його війська вільно вийдуть зі зброєю. Дуже поважні умови здачі фортеці. Загін Галліано приєднався до основної італійської армії. 1 березня 1896 року відбулася не счастлива для італійців битва при Адуа у якій їх військо зазнало нищівної поразки. Джузеппе Галліано загинув у бою.

Що ж за лікер створено на честь героїчного майора? Лікер має 30-градусів, у його виробництві використовується 30 трав та спецій, процедура виробництва дуже складна і включає 7 мацерацій (вимочувань продукту у спирті) та 6 дистиляцій. Як не дивно лiкер не дуже дорогий, близько 20 євро за пляшку 0,7. У чистому вигляді його не вживають (переважно). Є чудовим інгредієнтом для коктейлів. Ось один з них: Harvey Wallbanger - названий на честь видатного американського серфінгіста включає 40 мл. горілки, 20 мл. Галіано та апельсиновий сік. Рецепт дуже простий, як доберуся до дьюті-фрі обов'язково придбаю цей лікер.

Альшевский. Кига о сакэ

Що таке саке? Спитайте когось, значна більшість людей скаже що саке це "така японська горілка яку сьорбають з тарілок гарячою". І це буде абсолютно хибне твердження. Окрім слова "японська".

Головне: САКЕ ЦЕ НЕ ГОРІЛКА.

В принципі. Бо при її виготовленні не використовується дистиляція. І це я вам скажу велике досягнення японської середньовічної технології. Це досить міцний напій - 20% спирту. І така потужність досягається лише за рахунок довгого та дуже складного процесу бродіння. Для когось це видається звичною штукою, ну збродили до 20%, теж мені досягнення. Так справа в тім, що як добре відомо більшість дріжджових бактерій гине при вмісті спирту у рідині більше 12-15%. Для виготовлення міцних вин використовується або виноградний бренді або спирт-ректифікат. Японці ж навчилися робити 20% напій виключно шляхом бродіння. Самий близький до саке за технологією продукт то як не дивно пиво.

Я з захопленням прочитав цю книжку. Скажу відверто мені давно не траплялося настільки цікавої та пізнавальної роботи. Людина з таким інтересом та знанням справи описала всі "шаманства" які супроводжують процес виготовлення саке. Я міг би на три сторінки з захопленням розповідати всі ті факти, секрети, історії що автор змалював у творі. Але просо пораджу закинуи книжку собі на телефон, кпк чи комунікатор та якось прочитати. Книжка невелика але читається надзвичайно легко.

І ще, саке таки п'ють підігрітим, і температури підігріву бувають різними від 30 до 55С, а ще його п'ють кімнатної температури, і навіть охолодженим.

Скачати на Лібрусеке

sherry

Sherry чи Херес?

Часто коли дивишся англійські фільми чи читаєш перекладну літературу натикаєшся на особливості  перекладу алкогольних напоїв. Самий яскравий приклад то всім відоме Шері. Скільки раз у кіно ми чуємо шері, шері, шері. А шо то за шері? Та це усього лише Херес, іспанською Jerez. Простий, звичайний іспанський Херес. Ну не дуже простий, та не дуже звичайний. А чудовий та справжній. Просто англійцям ще 16 ст. настільки полюбився цей напій, що він став традиційним та майже рідним англійським напоєм. До речі з цим пов'язана кумедна історія, у 1587 році один з капітанів адмірала Дрейка напав на Кадіс (головний порт через який експортувався Херес), йому вдалося захопити місто за поцупити 3000 діжок хересу. Така кількість вина дозволила англійцям як слід спробувати вино, і отримати своєрідну хересо-залежність ставши відданими клієнтами іспанських виноробів. Тепер іспанці жартують що напад піратів був лише пробною дегустацією після якої англійці стали постійними покупцями.
Маю у Іспанії знайомих по роботі, наступного разу коли хтось з них поїде в гості, замовлю пляшку-дві цього божественного напою. Отож чекайте - враженнями обов'язково поділюся.

Linie Aquavit

Linie Aquavit - Норвезька національна горілка

Ціна: близько 40 євро, на жаль на наш ринок не поставляється.

Оцінка: ще не пробував, як попробую - скажу. Але за оригінальність ідеї - 10 з 10!

Ця пляшка опинилася в моєму барі пару років назад, і тихенько стояла чекаючи свого часу, ну горілка як горілка, ну норвезька, нехай стоїть. Коли я останній раз робив ревізію бару вирішив врешті решт розібратися - що це за аквавіта така, до того ж оскільки я сам себе призначив народним алкогольним журналістом - вирішив дізнатись про цю горілку побільше, щоб вже як пити, то розуміти що п'єш.

Нічого дивного що продукт перегонки зернових спиртів набув популярності у холодній та північній Норвегії нема, горілку вважають національним напоєм і фіни, і шведи. Холодно там. Так само не дивно що для цього продукту прижилася назва "аквавіт" те саме що наша "оковита" чи польська та російська "водка". Жили скандинави відверто не багато та голодно. Тож під час чергового неврожаю, на початку 19 ст. уряд заборонив використовувати дефіцитне та дороге зерно для виробництва горілки, народ швидко знайшов заміну - картоплю. Ви пили коли не будь картопляну самогонку? Отож! Довелося почати боротьбу за смак. Способи були традиційні - перший - додатки - різноманітні спеції та трави. У Linie Aquavit додають коріандр, аніс та різні інші спеції та місцеві трави. Другий спосіб так само традиційний - залити продукт до дубової діжки та потримати там горілку кілька місяців. Ось власне ми і отримали традиційний норвезький аквавіт. Тепер починається географічна історія - у 1907 році приватна алкогольна компанія сім'ї Брудерсон відправила діжки з аквавітом до Австралії. За межами дослідження запишемо питання якого біса австралійцям впало в голову замовляти в Норвегії картопляну самогонку. Як не дивно але продукт що помандрував морем кілька тисяч миль виявився набагато смачніше. Можливо вплинула зміна кліматичних умов, а можливо багатомісячні коливання діжок у трюмі корабля.
Але факт лишився фактом. Якість напою змінилася на краще. І це поклало початок шикарному бізнесу по розливу картоплянки по діжках для мандрування по світу. Нехілий маршрут можна побачити на малюночку. На зворотньому боці етикетки на кожній пляшці вказано дату коли конкретно ВАШ аквавіт відправився в подорож, якщо цю дату вбити в спеціальну форму на сайті - відкриється спеціальна мапа на якій ви зможете по днях переглянути маршрут подорожі діжки з якої потім розлили вашу пляшку. Прикольний маркетинговий хід.
Від себе додам, канешно можна стати в позу і сказати:  платить за картопляну горілку яку возили на пароході навколо світу? А чому б і ні? Ви платите за легенду, за історію, за культурне явище. Ви не просто вливаєте в горло 40-градусів алкоголю, а торкаєтесь історії, культури, легенди. Власне саме це я і поважаю у алкоголі.

Смачного!

GIN

Отже почнемо спочатку. Що таке джин? В основі своїй це міцний алкогольний напій з пшеничного спирту та настойки ягід ялівцю (російською можжевельник, латиною Juniperus). В багатьох європейських культурах зустрічаються міцні напої на основі ялівцю. А у Голландії яловична горілка Jenever є національним міцним напоєм. Власне через Голландію цей напій і потрапив на свою другу батьківщину - Англію. Як усі спиртові напої перший час ця продукція - перегін пшеничного спирту з ягодами ялівцю, позиціонувалась як ліки. І досі ходять легенди про те що напій захищає від чуми, лікує нирки. Але на мою скептичну думку секрет був у іншому - якість перегону в 16-17 ст. була дуже низькою, горілка тнула сивухою, тому стільки сил та часу приділялося способам забити сивушні "аромати" і одним з найвдаліших способів стало використання ягід ялівцю. Англійці перейняли культуру вживання джину від голландців, але справжнім днем народження англійського джину став 1688 рік та "Славетна революція". Але справа не у тому що оранські завели моду на джин. Уряд Англії використав джин як альтернативу французькому алкоголю на який було введено ембарго. Британія була одним з основних споживачів французького вина та бренді. Саме місцевий джин мав стати імпортозаміщуючим товаром вітчизняного виробництва. До того ж, для виробництва джину використовувалося низькоякісне зерно яке було непридатне для броварництва. Джин не обкладався акцизом і дуже швидко став народним напоєм. Я гадаю що смак цього напою не був занадто вишуканим. Фактично джин перетворився в соціальний регулятор. Завдяки дешевому джину міська біднота жила п'яно та недовго...
Переворотом у виробництві напою стала промислова революція. У 1832 році була винайдена перегінна колона що дозволило випускати набагато якісніший джин. Фактично саме тоді народився знаменитий London Dry Gin який ми досі вживаємо. Ще більше популярності джину додала британська колоніальна імперія. Поширені ліки від малярії та лихоманки - хінін мали жахливо гіркий смак, так от, хінін стали вживати разом з джином - і корисно і приємно. Певно саме звідти пішов самий відомий коктейль на основі джину - джин тонік, подивіться склад сучасного напою "Тонік" що можна придбати у будь-якому супермаркеті - вода, бульбашки і хінін...
Як роблять джин зараз? По-перше зерновий спирт, у London Dry Gin виключно пшеничний, розбавляється чистою джерельною водою до 45 об. у спирт додаються ягоди ялівцю та інші додатки, зазвичай від 5 до 10 інгредієнтів, серед яких цедра лимону та померанцю, аніс, кориця, коріандр то. що, точний рецепт є комерційною таємницею. Після повторної перегонки отриманий спирт знов розбавляють до потрібної міцності - зазвичай 37,5 - 50 об. і у пляшки!
Джин давно став легендарним напоєм та входить до 10 світових напоїв які мають бути у будь-якому барі, магазині, ресторані. Своєрідний смак дозволив створити безліч коктейлів на його основі. Але про це буде у наступних публікаціях.